Психотерапевтка Надія Волченська, співзасновниця Благодійного фонду "Сильні", розповіла Здоров'ю 24 в межах проєкту "Інтерв'ю24", чому говорять про так багато випадків сексуального насильства в новинах, але так мало про історії допомоги людям.

Читайте також В Україні за зґвалтування судитимуть першого російського окупанта

"Я не чинила опору або сама запропонувала секс чи інші форми сексуального контакту". Такий запит може бути одним із багатьох, із якими звертаються на гарячі лінії чи розповідають своїм рідним люди, які пережили сексуальне насильство. І часто люди з таким запитом навіть не ідентифікують себе як тих, хто пережив сексуальне насилля.

Але треба розуміти, що до сексуального насильства під час війни відносять не тільки власне зґвалтування, але і примус до будь-яких сексуалізованих стосунків. Тобто це може бути зґвалтування окремо чи за збереження життя, для отримання кращих умов, погрози сексуальним насиллям, інші форми сексуального рабства чи експлуатації. Сексуальне насильство може бути скоєне людиною чи групою людей. І може бути як одноразовим, так і повторюваним.

Надія Волченська

“Тобто сексуальне насильство під час війни – це величезний спектр сексуалізованих дій від людини з очевидною та безумовною владою (підкріпленою зброєю, володінням доступом до базових ресурсів, контролем за переміщенням) над людиною, яка зараз перебуває у протилежній позиції. Таке насилля травмує людину як фізично, так і психологічно”.

По-перше, не можна забувати про медичну таємницю, психотерапевтичну етику та й взагалі небезпеку розголошення подробиць наданої допомоги для людини, яка пережила сексуальне насильство. Уся інформація, яка надається в публічний простір, має бути максимально анонімізована. Кожен випадок допомоги унікальний, і оприлюднення результатів може повторно травмувати людину.

По-друге, від людини, яка пережила сексуальне насильство, не треба очікувати якоїсь стандартної поведінки: хтось може поводитися агресивно, або навпаки – завмерти, хтось може багато плакати та розказувати, а хтось лише попросить води та подзвонити близьким. Хтось не розумітиме, що щодо них було вчинене сексуальне насильство, а хтось хотітиме якнайскоріше про це забути. І будь-яка допомога та розмови про це лякають людину.

ООН у 2019 році розрахувала, що під час воєнних конфліктів на 1 людину, яка повідомила про факт вчиненого сексуального насильства, припадає від 10 до 20 людей, які не розказали про злочини. Тому людей, які пережили сексуальне насильство під час війни в Україні, може бути значно більше, але не всі готові одразу отримувати допомогу. Відповідно й випадків наданої допомоги зараз не так багато.

Надія Волченська

“Ще один із важливих моментів, чому так небагато публічних кейсів допомоги людям, які пережили сексуальне насильство, – це тривалий процес реабілітації. Після того, що пережили люди, не можна за 1 – 2 місяці повернутися до стану, коли все порівняно стабільно, і тим паче до стану, коли людина готова говорити публічно про свій досвід”.

У нашій країні розмови із психологами чи психотерапевтами не такі поширені, як у Західній Європі чи США. Ми лише вчимося довіряти й відкриватися іншим людям, які допомагають пропрацьовувати внутрішні психологічні травми.

Коли людина пережила страшний досвід сексуального насильства, вона може хотіти позбавитися від будь-яких слідів, зокрема, фізичних, що будуть нагадувати їй про нього. Це можуть бути перевірки на захворювання, які передаються статевим шляхом, й отримання екстреної постконтактної профілактики.

Якщо ми говоримо про жінок, які пережили зґвалтування, то також мова може йти про аборт. Також люди часто будуть хотіти позбавитися від видимих ознак насилля – наприклад, вибитих зубів, шрамів, рубців тощо. І це найперший контакт дуже важливий, аби людина змогла довіритися й бути надалі більш відкритою до наступної допомоги.

У Благодійному фонді "Сильні", співзасновницею якого є Надія, медичну допомогу якраз надають людям, які пережили сексуальне насильство. У фонду також є психологічна та юридична підтримки, але на цій стадії фокус саме на медичній допомозі, бо з досвіду психотерапевтки, люди більш схильні її приймати. Наприклад, якщо людина хоче лише відновити вибиті зуби, то координатори безоплатно та конфіденційно знайдуть найкраще вирішення такого запиту. Можливо, через певний час людина знову повернеться і буде готова поговорити із психотерапевтом, пройти кілька сеансів терапії, аби пропрацювати психологічну травму.

Також на тему: Ґвалтують навіть своїх: росіянка розповіла, як 15 солдатів знущалися з дівчини під Бєлгородом

Ще один варіант допомоги – це може бути інформаційна допомога. Так би мовити, "перед-допомога". Оскільки людям, які пережили сексуальне насильство, важливо знати, що в них є можливість отримати допомогу. Що їм усе пояснять, і вони зможуть повернутися в будь-який момент за цією допомогою. Координатори на гарячих лініях чи в письмових чатах дуже коректно та без зайвих деталей надають базову інформацію про можливу допомогу. І людина може вирішити: прийняти її чи відмовитися.

Дуже й дуже важливо завжди поважати небажання людини отримувати допомогу, навіть якщо вона/він її потребує за висновками спеціалістів.

Надія Волченська

“Людина, яка пережила сексуальне насилля, найчастіше перебуває у вразливому стані ще й тому, що її/його деякий час не сприймали за рівну/-го, її/його волею було знехтувано, права були обмежені, а безпека повністю була порушена. Тому першочергово йому чи їй необхідно дати зрозуміти, що вся запропонована допомога можлива лише зі згоди”.

Але варто памʼятати, що думка людини може змінитися. Найпростіше, що можна зробити, це показати людині, де вона зможе сама почитати більше й за потреби отримати більше інформації.